Через планетное ядро,
Чуть отдохнув в межзвёздной неге,
Растёт проросшее зерно,
Давая новые побеги.
Пуская корни глубоко
В земную толщу континентов,
Вросло проросшее зерно
Без лишних слов и сентиментов.
---
І в цих перетинах корінь,
На будь-якому перехресті
Багато якісних умінь
З поняттям Совісті і Честі.
В них Дух століть, в них Воля є!
Вона від тих, хто знав, як жити,
Хто сили Роду надає
І досвід свій: як, що робити.
Цей досвід річкою шумить,
Крізь ДНК проходить в Душу
Тих, хто ловив життєву мить,
Тому що «хочу», а не «мушу».
Моє коріння звідусіль
Росте, єднає покоління,
Пройшовши лоно породіль
З початку людства сотворіння.
Щоб йшло, продовжилось життя
І рід людський, пройшовши брами,
Розбудував своє буття,
Здобувши спокій після драми.
---
Так, сквозь планетное ядро
Проходит опыт поколений
Через проросшее зерно
Земных прекрасных воплощений.
09.06.2022
Об этом стихотворении
Философское стихотворение о силе рода и опыте, который проходит сквозь поколения. Образ проросшего зерна и глубоких корней символизирует связь человека с предками, землёй и теми знаниями, которые продолжают жить в потомках.
Другие стихи
Все стихи →Пишу сердцем то, что хочет быть услышанным.
