Сорочина новина

У нашому лісі є Сорока. Взагалі-то сорок у лісі багато. Але ця - особлива. Вона знає всі новини. Навіть ті, яких іще ніхто не знає. А іноді й ті, яких взагалі не існує.

Щоранку Сорока сідала на найвищу гілку старого дуба й кричала:

- Новини! Новини! Найсвіжіші новини!

І всі одразу бігли до дуба.

Тільки Ведмідь не біг. Він казав, що поважний звір через якісь там новини бігати не буде. Але теж приходив.

Одного ранку Сорока прилетіла така схвильована, що навіть промахнулася повз гілку.

- Ви тільки не лякайтеся!

Усі одразу злякалися.

- У Лисиці народилося слоненя!

У лісі стало тихо. Навіть Ведмідь перестав жувати малину.

- У нього та-а-а-акі величезні вуха, що воно може чути навіть за кілометр!

Сорока так широко розвела крила, показуючи, які в слоненяти величезні вуха, що ледь не збила Зайця.

Звірята перезирнулися. У кожного знайшлося щось, чого слоненяті чути було зовсім не обов’язково. Заєць, наприклад, учора казав, що Ведмідь танцює, як бегемот. Він думав, що сказав це тихенько. Але тепер уже не був певен, що достатньо тихенько.

- Дякую, я пішов…

І Заєць швиденько подріботів до своєї хатинки, щоб ненароком не бовкнути ще якоїсь дурниці.

Білочка теж вирішила, що сьогодні краще менше розмовляти. Раптом що?

Тільки Ведмідь сказав:

- Дурниці! Я нікого не боюся.

І незвично швидко пішов до барлогу. Не боятися.

До обіду весь ліс уже знав про слоненя. І що більше про незвичайне маля дізнавалися звірі, то більше з’являлося нових подробиць. Тепер слоненя вже не просто добре чуло. Воно чуло крізь стіни, через річку і, здається, навіть могло почути думки, якщо думати надто голосно.

Спочатку звірі вирішили триматися від такого слоненяти подалі. Але що більше вони про нього чули, то дужче хотілося хоча б одним оком подивитися. І за мить вже сперечалися, хто знайомитиметься з малям першим.

Аж раптом на стежці з’явилася Лисиця. Перед собою вона котила маленький охайний візочок.

Візочок був маленький.

Дуже маленький.

Навіть підозріло маленький для слона.

- Може, він там згорнувся? - прошепотів Їжачок.

- Слони не згортаються, - відповів Бобер, хоча й сам не знав напевно, як поводяться слоненята в маленьких візочках.

Ведмідь про всяк випадок став за деревом. Щоправда, дерево було тонше за нього разів у п’ять, тому сховався він не дуже добре. А коли Лисиця підійшла ближче, Ведмідь не витримав і першим сунув носа у візочок.

Проте ніякого слоненяти там не було.

Під ковдрочкою спало маленьке руде лисеня. З рудими вушками, рудим хвостиком і чорним носиком.

- А де слоненя? - Сорока підлетіла до візочка, зазирнула під ковдрочку і навіть, про всяк випадок, під візочок. Раптом слоненя сховалося десь там.

- Яке слоненя? - здивувалася Лисиця.

- Ваше…

- Жодного слоненяти в нас не було, - усміхнулася Лисиця. - Є тільки лисеня. Оце саме. Руде, маленьке і, судячи з усього, зовсім не зацікавлене в лісових новинах.

- Дивно… А я чула…

Тепер уже всі дивилися на Сороку. Вона почухала крилом потилицю й принишкла. Мовчазна Сорока була настільки незвичним лісовим явищем, що ніхто не став її квапити.

Нарешті вона згадала, що вранці, пролітаючи повз кущі, почула про Лисиччине маля. А трохи далі хтось саме розповідав про слоненят. Усе це поспіхом перемішалося в Сорочиній голові - і так у Лисиці народилося слоненя.

А величезні вуха й дивовижний слух додалися вже дорогою. Новини взагалі дивно поводяться, коли їх ніхто не перевіряє.

- А вуха? - усе-таки не витримав Заєць.

- Ну… слоненя ж, - сказала Сорока. - Без вух було б зовсім неправдоподібно.

Тут усі засміялися.

А маленьке лисеня прокинулося, позіхнуло й висунуло з-під ковдрочки руду мордочку.

Сорока подивилася на нього і раптом пожвавішала.

- О! Зате тепер у мене є справжня новина!

За мить вона вже сиділа на дубі.

- Новини! Найсвіжіші новини! У Лисиці народилося лисеня!

Заєць підняв голову:

- А це точно?

Сорока вже хотіла обуритися, але передумала. Ще раз глянула на Лисицю, на візочок, на руде маля й поважно кивнула:

- Тепер точно.

І новина полетіла лісом. Цього разу - без хобота й величезних вух.

Що для Сорочиної новини було майже дивом.