І знову, наче роковини, -
Воєнне літо в Батьківщини...
Вже друге літо знов надія,
Що враз здійсниться спільна мрія
Про вільні від орди простори,
Таврійський степ, Азовське море.
Що зникне геть з-під Запоріжжя
Сусід, що краде наше збіжжя,
Осатаніла зграя вбога,
Яка в душі не має Бога!
Для них, немов, провели курси,
Що найцінніше - це ресурси!
Ніяк не люди, не життя.
Земля турбує їх, земля!
Мої лани, морські простори,
Мої степи, ліси і гори,
Мої діброви, полонини,
Усі багатства України!
Ні, не життя! Ніяк не люди!
Росія сіє зло повсюди!
Та вже недовго панувати,
За все йде час відповідати:
За осквернені чорноземи,
Людей невинно убієнних,
За вмить зруйноване дитинство,
Солоні сльози материнські,
За передчасну прядку сиву,
За всіх, хто втратив батька, сина...
На все свій час, сувора плинність,
Але здійсниться справедливість!
Нехай нам літо допоможе
Гнать до Кремля орду ворожу!
09.06.2023
Про цей вірш
Емоційний вірш про чергове воєнне літо, біль за рідну землю та прагнення звільнення України. Про віру в справедливість і час, коли за зруйновані життя, дитинство й українську землю доведеться відповідати.
Інші вірші
Усі вірші →Пишу серцем те, що хоче бути почутим.
