Живу собі, пишу вірші
Про життя в тилу, вдячність захисникам України та молитву за тих, хто боронить країну й віддає за неї життя.
Про життя в тилу, вдячність захисникам України та молитву за тих, хто боронить країну й віддає за неї життя.
Про втому від сирен і війни та найзаповітнішу мрію українців - одного дня почути: «Скінчилась війна!»
Про спільний біль українців, руйнування й втрати, а разом із ними - віру в правду, перемогу та справедливість.
Про бажання повернути час і врятувати загиблих та про відповідальність за те, як ми проживаємо власне життя.
Про людей, яким війна наказала вмістити життя у валізу, залишити дім і шукати свій шлях далеко від Батьківщини.
Освідчення в любові Харкову й Запоріжжю - рідним містам, виснаженим війною, але сильним і незламним.
Про ракетні обстріли України та людей, які запускають ракети, руйнуючи чужі домівки, родини й життя.
Щемливий вірш про рідний дім, розлуку та родини, які війна розкидала по світу.
Про любов до поезії, силу слова й особливий світ, який народжується між рядками написаного вірша.
Про повагу до чужої праці й турботи та маленькі щоденні вчинки, які насправді багато говорять про нас.
Про здатність побачити за чужими вчинками душу, життєвий шлях, прихований біль і внутрішню дитину.
Про життя під обстрілами та пошук внутрішньої сили, щоб навіть серед війни не втрачати віру, любов і мрію.