Мені нема чого сказати
Про біль і розгубленість перед війною, зруйновані долі та віру в те, що для України обов’язково настане час перемагати.

Поезія, яка надихає та зцілює
Про біль і розгубленість перед війною, зруйновані долі та віру в те, що для України обов’язково настане час перемагати.
Про важливість пам’ятати й повертати своє - пісні, вірші, традиції та культурну спадщину, яку неможливо віддати чужому.
Про людей та їхній вибір під час війни: любити чи ненавидіти, захищати чи зраджувати, рятувати життя чи забирати його.
Про воєнну весну, де ракети й бої існують поруч із квітами та птахами, нагадуючи про життя й надію на звільнення.
Гострий вірш про Запоріжжя, місцеву владу й людей, які попри проблеми та війну щодня підтримують і розвивають рідне місто.
Про незламне Запоріжжя, яке попри обстріли й тривоги продовжує жити, працювати, народжувати дітей і берегти козацький дух.
Про болісну спробу зрозуміти, звідки беруться війна й жорстокість та чому люди здатні завдавати одне одному стільки зла.
Про ранок, який розділив життя на «до» і «після»: перші миті війни, страх за дітей, біль і віру в перемогу України.
Про тугу за Запоріжжям, любов до рідного міста та віру в день, коли мир і щастя знову повернуться додому.
Про ще одне воєнне літо, біль за рідну землю та віру в її звільнення, перемогу й неминучу справедливість.
Про тих, хто прийшов загарбувати чуже, і тих, хто захищає власні поля, сади, домівки та Батьківщину.
Про життя в тилу, вдячність захисникам України та молитву за тих, хто боронить країну й віддає за неї життя.
Вірші, що стали піснями
ПерейтиПісні у форматі відео
ПерейтиПерсональний вірш для вас
Перейти